Те, як на дворі вечеріє

Те, як на дворі вечеріє,
як сонячна даличина красніє,
як сяйво там рум'яне тліє,
Невже і дівчина так тихо мріє?

Я як дитина вас питаю, -
Чому так синє пропадає?
Чому ця темінь все ковтає?
А якщо чесно - я все знаю.

Бо є на світі неминучість!
Нехай щасливий кожен знає,
що сум вже в черзі позіхає -
в щасливе серце скоро зайде,
а шлях туди він завжди знайде.

Я згоден завжди сумувати,
я згоден хоч за розкладом його приймати.
З одним я знатися не згоден!
Хто оминув це - жоден!
Це метушливість - змія душевна,
стурбованність - сатана нечемна.

Для чого, люди, турбуватись?
Або все зле в житті минає,
або людина помирає.
Навіщо на крест вішатись й зніматись?

Це неминучість теж? Можливо!
Але ось яке на світі диво -
вся суєтність і нервування вмить зникають,
ніби у прокляту прірву поринають,
коли в душі куток знайти зуміє
те, як на дворі вечеріє.